Тарас Бульба — герой повісті М. В. Гоголя (Сочинения на Украинском языке)

Сила і дух козаків - про них складали історії, їх боялися, хтось навіть не вірив, що існує настільки сильне військо. Та це все було раніше. Зараз їх шанують та пишаються далеко за межами їхньої Батьківщини. Раніше я дивувався: «Як можна переживати стільки битв, втрат, крові, і не скласти рук?» На це питання з легкістю відповідає Гоголь у своїй повісті.

Патріотизм – ось що рухало ними. Під дією цього почуття люди творять все, що тільки можливо, заради Батьківщини. Та їм потрібен вожак, той, хто володіє риторикою і зможе направляти їх сили у потрібне русло.

Такою людиною виступає Тарас Бульба в однойменному творі Гоголя.

Тарас Бульба - запорозький полковник, в образі якого втілені найкращі риси запорозького козака: патріотизм, мужність, героїзм. Майбутній кошовий гетьман є люблячим батьком і сильним, як внутрішньо, так і зовнішньо, командиром, який бачив мету свого життя не в відсиджуванні вдома, а на полі бою. Цитата з твору підтверджує мої слова: «Все давало йому перевагу над іншими: і його літа, і бувалість, і вміння керувати своїм військом, і величезна ненависть до ворога».

Як я вже казав, Тарас Бульба володіє красномовством, він тонко відчуває своїх підлеглих. Він знає, як «запалити вогонь» у їх серцях і очах, як придати сил виснаженим пораненим людям. Кожне його слово оповите любов’ю до країни та силою духу. Душу й серце розкриває він перед побратимами, знаючи, що вони підтримають і зрозуміють його, бо так само люблять свою Батьківщину. Та автор не описує його як байдужого до всього, крім військової справи, командира, йому властиві деякі почуття і інколи йому треба просто виговоритися: «…промовив слово до козаків, – не на те, щоб їх підбадьорити, бо знав він, що й без того міцний дух мають козаки, а просто самому кортіло висловити все те, що було в нього на серці».

Тараса можна поважати не тільки за його ораторські здібності, за патріотизм, а і за холоднокровність і непохитність. Славнозвісні слова: «Я тебе породив, я тебе вб’ю», - пролунали з його вуст і він не здригнувся. Він мужньо зняв с плеча мушкет і вистрілив. Тоді він не на секунду не задумався про те, щоб не вбивати сина. Зрада – це найпаскудніший вчинок, а й зраду із-за любові простити він не міг. Він не вбачав у почуттях нічого сильного і потрібного, тому й не зрозумів поведінку сина. Що й там казати, якщо до рідної жінки він ставився нешанобливо: «… вона – баба, вона нічого не тямить…», « …вона не сміла ні в чім суперечити».

Хоча пережити смерть синів було дуже тяжко для нього, та він продовжував боротьбу з ляхами. Він прийшов на страту свого сина, котрий, у свою річ, був дуже витривалим та сильним духом, і тоді, коли його катували, знущалися, ні один крик, ні один стогін не вирвався з його вуст. Тарас Бульба знав на що йде, але він не міг кинути рідну людину у такий момент його життя. Ця сцена дуже емоційна, і мене, не емпатичну людину, зворушило до глибини серця.

І тоді, коли смерть вже поряд, Тарас Бульба не ридає, не просить пощади, а радіє тому, що зумів підказати своїм друзям шлях до порятунку. «Та хіба знайдуться у світі такі вогні, муки і така сила, яка б подолала козацьку силу!» — вигукує письменник, вкладаючи у свої слова захоплення перед мужністю цього запорозького козака і силою його духу.

Я не погоджуюсь з деякими якостями та думками Тараса Бульби, але я впевнений, що, якщо говорити про патріотизм, не можна не згадати про нього. Він є взірцем для всіх незалежно від віку, національної приналежності та статі. Я вважаю, що цей твір має прочитати кожен.